Я 10 років працюю в Укрнеті: як відбираються новини і чому деградує журналістика

Cервісами Укрнету користується кожен другий відвідувач Юанету. Навіть через 17 років він залишається найбільш популярним інтернет-сервісом новин. З компанією співпрацюють 6000 ЗМІ – регіонального та всеукраїнського рівней.

”Занозі” вдалося поспілкуватися з тим, від кого залежить як виглядає новинна стрічка - з модератором новин Укрнет. Саме він вирішує чи потрапить в ефір та чи інша публікація.

 Олексій вже 10 рік поспіль працює в «Укрнеті» і погодився розповісти про тонощі своє роботи, а також про зміни в українській журналістиці.

Чому популярний Укрнет і як працює

 Це унікальне явище в Україні без перебільшень і єдиний новинний агрегатор такого масштабу. Подібною популярністю не користуються ні гугл ньюз, ні яндекс-новини, тобто здебільшого читачі дізнаються про всі події у нас.

В чому феномен популярності Укрнету. Жодне джерело сьогодні не можна вважати однозначно достовірним. Багато видань сповідують якусь одну ідеологію і далекі від об’єктивності. Тому щоб побачити повну картину, людям доводиться читати інформацію з багатьох джерел. А Укрнет дозволяє це зробити в одній стрічці і подивится на певну подію з багатьох точок зору. Гасло Укрнету так і звучить: «Всі новини, всі точки зору»

Працює він на бізнес-моделі розміщення чужих заголовків. Наші партнери нам їх надсилають і отримують переходи. Тобто самої новини на Укрнеті немає.

Активних партнерів близько 6000, які щодня надсилають новини і щомісяця їхня  кількість партнерів лише збільшується.

Для регіональних ЗМІ немає більш ефективного способу заявити про себе. Зараз з Укрнетом може конкурувати Фейсбук, але за рахунок таргетингу і платного розміщення  в групах – це окрема робота.

 А так людина зайшла, наприклад, подивитися розділ “Запорізька область» і побачила у стрічці всі новини: почитала авторські новини, передруківки чи інформацію від певних політичних сил. Бо у нас зараз дуже заполітизована журналістика. Я не кажу за джинсовану або проплачену інформацію. 

Олексій додає, що під час роботи експериментували з різними формами подачі новин:

Поділу на більш важливі і інші новини немає, хоча раніше пробували і таку модель.

Новини, на які більше натискали, підіймалися догори стрічки. Але така популярність не відображає дійсності, тому ми від такого підходу відмовились.

Тепер новини йдуть у хронолічному порядку і можуть об’єднуватися за тією чи іншою темою якщо резонанса подія і про неї багато пишуть.

Чому відмовилися від автоматизації

Був час коли процесс намагалися автоматизувати, але відмовилися від цих намірів, бо система навіть неправильно розпізнає населенні пункти, не кажучи вже про більш інтелектуальну роботу.

 Зараз автоматизація працює лише частково. Наприклад, якщо заголовок вашого видання і текст пріблизно на 80% збігаються з тим, що написано у іншому, модератор не побачить цієї новини, вона автоматично йде в дублікати. Це було зроблено, щоб трохи розвантажити модератора.

Більшість модераторів – фахові журналісти

 В головному офісі більшість редакторів – фахові журналісти, серед модераторів - також. Деякі з них просто втомилися писати. Не те що розучилися, а просто «вигоріли» і в якийсь момент зрозуміли, що не можуть так досягти мети. Трішки ідеалістично скажу, але всім же хочеться сіяти добре і вічне. Вони продовжують писати поодинокі матеріали, але не як роботу, а  для самовираження.

Більшість з наших працівників – це молодь. Багато починають працювати у нас, а потім ідуть далі у ЗМІ. Наприклад, одна дівчина з наших - зараз розслідувачка  у “Слідство.Інфо”.

Укрнет – це гарний стартовий майданчик, бо журналісти, начитавшись в режимі нон-стоп різної якості заголовків, «навіки» отримують щеплення, як не треба писати заголовки і якими новини не мають бути.

Що стосується модераторів, то вони не сидять в офісі – працюють віддалено. Більшість також мають фахову журналітську або філологічну освіту, є історики та економіст. Географічно це люди майже з усієї України.

Ми пробували брати на роботу літературних редакторів, але вони занадто прискіпливо ставилися до заголовків, майже всі заголовки віправляли до кошика, навіть ті,  які і можна було б пропустити. Ми зрозуміли, що так залишимось без заголовків взагалі. Та й мова і межа  припустимого в журналістиці динамічно змінюється. 

Студенти також  у нас не «приживаються». Їм складно осягнути такий обсяг інформації за один робочий день, занадто різнопланові новини і студент все таки ще мислить іншими категоріями. Не цікаві йому ті пенсії, політичні баталії, та водночас, урожайність буряків.  

Якось я проводив лекцію-тернінг в одному з запорізьких універів і зробив своєрідне дослідження: зібрав для прикладу 20-30 заголовків, з яких 10 наші модератори видалили через помилки. У списку помилки не бачяться, тому більшість студентів так і не розгледіли. Максимум одну-дві.

Про відповідність журналістським стандартам взагалі не йшлося. «Жовтушні» заголовки ні в нікого не викликали ніякої реакції.

Коли я прочитав заголовок типу «Холі Бері виставила свої принади”, більшість сказали: «Цей заг нормальний». 

За хвилину Укрнет отримує близько 30 новин

Робота модератора проста і складна одночасно. Це людина, яка лише вичитує заголовки і пропускає або не пропускає на стрічку. Нічого змінити чи виправити ані в заголовку, ані в тексті модератор не може і не треба.

Лише визначити чи заголовок без помилок і порушень і поставити у відповідну рубрику.

Модератор перевіряє заголовки, які приходять від усіх ЗМІ. Поділу на регіони чи рубрики немає.

Через це потрібно знати географію, керівників та політиків всіх рівнів,  економічну ситуацію в країні. Треба вміти все схоплювати на льоту і вміти вловити суть по заголовку і декільком реченням опису.

Після заголовку модератор читає опис, бо буває таке, що зміст абсолютно не відповідає назві.Часу вичитувати кожну новину повністю у модератора немає.

Кожні дві-три хвилини всі модератори одночасно отримують близько 30 новин на обробку і мають поставити їх як найшвидше протягом декількох хвилин через «прокляття копіпасту».

Зараз переважна більшість ЗМІ роблять копіпаст оригінальних новин. І якщо переписана новина вийде швидше, незрозуміло на кого кликнуть швидше читачі.

Автор оригінальної новини буде дещо невдоволений, що його унікальний текст так довго перевіряли і новина просто загубилася у хвилі копіпасту.

Тому, швидкість вкрай важлива. Якщо модератор швидко, але помилково пропустить новину, редактори його поправлять. Або він може натиснути спеціальну кнопку і новину вичитає редактор. Всі працюють над потоком контенту одночасно. 

Модератор працює зміну без «класичної» перерви на обід. «Я пішов поїм, а новини хай почекають» так не вийде. Новини приходять 24/7.

Під час нетривалої  щогодинної перерви модератори підміняють одне одного.

Немає ніякого плану, на кшталт: 100 заголовків перевірив і можеш відпочивати. Скільки прийшло, стільки і маєш обробити. Це може бути будь-яка кількість. Зазвичай за хвилину модератор обробляє 3-5 заголовків.

Роботу одне одного бачать всі, тому у модератора не може бути сайтів улюбленців. Навіть якщо він захоче поставити якусь припустимо джинсову новину, інші йому просто не дадуть цього зробити. Плюс є головний редактор, який теж пильнує.

Редактори з центрального офісу читають всі новини, перевіряють джерела, чи взагалі була та чи інша подія і чи коректно її описують в заголовках.

Зарплатня у модераторів, на жаль, не така висока, як хотілося б, на рівні регіональних журналістів, мабуть.

 Про прийом на роботу і вигорання

 Перевірка при прийомі на работу  проста – розуміння двох мов і стилістики заголовку, бо саме його читає модератор.

Нагнати можна лише швидкість, а не якість. Якщо людина не розуміє про що йде мова і не може відрізнити рубрики «Політика» від «Економіки» та що поставити у «Надзвичайні новини». Плюс все ж мають бути базові стандарти журналістської етики.

Модератор має знати і розуміти, що таке неприпустимі заголовки з точки зору етичності, невідповідності професійним стандартам.

Якщо людина займалася журналістикою навіть місцевого рівня, вона розуміє що більш цікаво, а що ні.

Уявіть, що на модератора одночасно сипляться регіональні, cвітові події, спорт, шоубіз, політика і економіка. 

Тому звичайно є випробувальний період, за який я дивлюсь, чи взагалі розуміється працівник в рубриках, і  чи бачить помилки. 

Період адаптації триває до місяця, а далі людина просто починає усю інформацію пропускати повз себе, бо дуже багато криміналу : вбивств, смертельних ДТП і т. ін. Таких подій не стало більше, просто частіше почали описувати у  ЗМІ. Тому що всі сидять на сайтах поліції та ДНС. 

Спочатку модераторам важко, бо вони залипають на тих чи інших «цікавих» новинах, втрачають час, а з досвідом переформатовуються. Звичайно, що їх так само щось вражає, але це відкладається на потім, просто не вистачає часу читати це одразу.

 Він пам’ятає заголовок, видання навіть через півдня. Якщо запитаєш чому не поставив, то розповість. Але якщо попрошу розповісти загальну картину дня, найвизначніші події - не зможе відповісти. Так працює психіка.

 Телевізійні новини викликають у модераторів глибоку відразу, бо вони триденної або мінімум дводенної давнини, якщо казати про вечірні підсумкові випуски. Плюс дуже складно дивится новини не в форматі факту, а у формі емоції і авторської оцінки. Тут же модератор звик читати заголовок і при наявності оціночного судження відділяти його.

ЗМІ скаржаться постійно

В основному  скарги рутинні і у 90% випадків  стосуються змісту заголовків.

Всі прагнуть, щоб їхні новини 100% потрапили до нас у стрічку і неодмінно були окремою новиною. Якщо всі напишуть про якусь подію, що дамба «стоїть», наприклад. Ми звичайно всі беремо, але коли вони будуть написані о 9 ранку, а не коли вже весь затор розсмоктався. А хтось останній прокинувся і вирішує написати о другій дня. Старі новини ми не беремо.

До того ж якщо про це написало 10 сайтів, то звичайно такої кількості переглядів не буде.

 Раніше про подію писали 3-4 ЗМІ, журналісти яких дійсно виїздили на захід. Зараз же це копіпаст від десятка сайтів. Тобто, грубо кажучи кількість регіональних ЗМІ збільшилась, а читачів залишилася та ж. Якщо взяти для прикладу політику, то там дійсно люди читають по декілька джерел, щоб побачити об’єктивну картину.

Візьмемо знову ж таки останній кейс з заручниками і першою хвилею нічних новин. Коли ти бачиш, що всі посилаються лише на чийсь Фейсбук але відповідальність беруть на себе такі ЗМІ, як Уніан, то їх же не проігноруєш. Це ж не якийсь там зливний бачок третього сорту. А потім виявлиося що всі 300 видань подали неперевірену інформацію.

Але є хитруни, які заголовок у себе потім змінюють. Вони надсилають абсолютно притомний заголовок, який відповідає стандартам, нашим вимогам, який можна читати. Натискаєте, переходите, а там жах.

Наприклад, той же останній скандал з нашими військовополоненими, коли купа авторитетних ЗМІ передрукували інформацію зі сторінки нового Генпрокурора Рябошапки і цей треш тривав з вечора аж до наступного обіда. 

Коли стало зрозуміло, що ніхто нікуди не летить  «Українська правда» просто змінила у заголовку слово “летять” на слово “очікується” приліт полонених моряків.

В Укрнеті станом на 3 годину ночі залишився старий. Вони у себе не видалили цю новину, не написали «оновлено» чи хоч якесь спростування, вибачення.

Вони набрали 170 тисяч переглядів новини, а правда це, чи ні, їх як виявилося, особливо не цікавить. На момент, коли на сайті змінювали заголовок, уже було 140 тисяч переглядів.

Або буває ще жаліються: у вас там що, не знають, що це на Петрівці в Жмеринці воду прорвало, або наше село це такий-то район, коли помилково новина не туди потрапляє. Ми то знаємо, але ж ви, попри домовленність, ніде не вказали де географічно відбулась подія, хоч би натякнули! Часто доводиться не по змісту, а по рекламі на сайті вираховувати про яку область йдеться.

Що не так з регіональною журналістикою

Якщо ми говоримо про регіональні видання – то це «старі» новини, відставання від події на два-три дні, а то і тиждень. Здавалося, хто як не ви маєте першими про все писати. Але буває так, що, наприклад, про резонасну подію пишуть лише через 3 доби. В Мелітополі прекрасно йшли новини про 1 вересня, але лише третього-четвертого.

Друге – це дуже художній, побутовий стиль викладення навіть в якихось дуже серйозних новинах.  Регіональні ЗМІ описують ДТП надзвичайно страхітливо, з подробицями, смакуючи, дуже мальовничою і художньою мовою.

Плюс якісь дрібя’зкові новини про те, що хтось у когось вкрав велосипед описуються знову ж таки з такою самою неймовірною силою.

І третє – це посилання не невідомі джерела чи сусідів.

Якщо модератор невпевнений у заголовку, то переходить на текст і витрачає час.

 Часто ще деякі місцеві видання починають братися за всеукраїнські теми, притягуючи за вуха місцевий рівень. Наприклад, з 1 вересня у Запоріжжі зміняться умови надання субсидій. Насправді ж вони зміняться по всій країні. І потім ображаються, що їхні новини до нас не потрапили. 

І далі описання всеукраїнських новин.  Може, у вас така політика, ніхто нічого проти не має, але це неприпустимо до стрічки регіональних новин. Бо є така домовленність – продукувати регіональні новини.

Просто хрестоматійний приклад у нас – це видання znaj.ua . Це просто нескінченне джерело неправильних заголовків. Вони однаково художньо пишуть як про резонансні події, так і про політику чи економіку.

 Укрнет – це віддзеркалення української журналістики

Часто скаржаться, що ми публікуємо новини, які не відповідають дійсності. Ми не можемо на це вплинути. Немає такої функції, як зміна заголовку.

Це відображення  того, що видають журналісти. Якщо нам дають лише такий контент, то варіанта всього два: взагалі нічого не публікувати і залишитися без новин і партрнерів або ж обирати найбільш притомні з того, що є.

 Якщо раніше мова йшла про зміст і якість, ми могли казати ЗМІ про те, що заголовок упереджений, тому ми його не пропустили. То зараз мова йде хоча б обрати з цього валу нібито унікальних новин більш-менш нейтральні.

Ми не можемо бути цензорами чи не пускати новину, бо нам не подобаються герої. 

Модератори, звичайно, відчувають на собі тягар відповідальності. Має місце і людський фактор. Один може більш лояльно поставитися до певного заголовку, ніж його колега.

Можливо, модератор би і не поставив той заголовок якби у нього були ще 5 хвилин аби подумати. Але він розуміє, що це, наприклад, резонансна подія у місті і там лише це видання і більше ніхто не надішле таку новину.

Журналістика деградує семимильними кроками 

Процес деградації журналістики йде семимільними кроками.

Проблема номер один – це вал копіпасту і гонитва за швидкістю. Прибуток 90% видань формується на переходах на рекламні оголошення. Не мета повідомити про подію, не суто журналістика, а комерцалізація. Тому зросла швидкість виробництва неякісних копіпастів та невідповідність заголовків і текстів стандартам журналістики. 

По-друге: кожен став «журналістом» маючи свою аудиторію в соціальних мережами. Людина взяла до рук камеру і вже виступає лідером думки, люди його дивляться. Наприклад, навіть то й же Дубінський, в своєму блозі виступає не як журналіст програми Гроші. Він висловлює свою суб’єктивну думку. Як і всі інші влогери та інстаграм «зірки».

Яка з нежурналістів відповідальність за необ’єктивні ролики на  Ютубі чи у Фейсбуці?

Але глядач їх уже поставив в один ряд з класичною журналістикою, від якої звик отримувати достовірну інформацію. Ба більше, відбулося перетворення: всі ЗМІ брешуть, один «Шарій» розкаже правду.

ЗМІ, наздоганяючи популярність ютуб-блогерів, починають користуватися цими джерелами. Хтось їхав зняв ДТП, сайт без перевірки опублікував і це стало новиною. А насправді ситуація була зовсім інакшою. В інстаграмі хтось залишив влучний чи дошкульний коментар, все – новина.

Не думаю, що цей процесс найближчим часом зупиниться.

З іншого боку чатує ще одна загроза: зараз вже успішно працюють технології, де програми можуть писати новини не гірше за журналістів. Спортивні новини і аналітику штучний інтелект робить краще за живу людину. В техномайбутньому журналістам може бути уготована роль лише репортерів збирачів інформації для обробки.

Але, на щастя, поки що живі емоційні люди пишуть  і ми продовжуємо доносити ці новини до читача. 

Аліна Новгородцева