Поэтесса, вдохновленная телесюжетом, написала стих о погибшем бойце из Запорожья
Поэтесса Людмила Легостаева написала стихотворение о запорожском солдате Евгении Трофимове.
Напомним, военный с позывным «Трофим» погиб 28 июля. Об этом сообщил волонтер организации «Крылья феникса» Юрий Бирюков. Активист написал трогательное письмо, в котором прощался с товарищем. Послание облетело весь Интернет.
Отметим, Евгений не дожил буквально несколько дней до рождения первенца.
После этого сослуживцы погибшего бойца Трофима подарили его новорожденному сыну берет десантника.
Людмилу вдохновила история бойца. Она посвятила Евгению такие строки:
Балада про дві душі
На місячній доріжці
Зустрілись дві душі,
Одна - до Бога пішки,
А інша – в грішний світ.
Одна – душа солдата
Загиблого в бою,
А інша – немовляти,
Народжена в Раю.
І так би розминулись…
Але душа бійця
На іншу обернулась:
Знайоме щось з лиця.
Сказала: « Гей, малеча,
А нумо , хлопче , стій!
А як ім’я, до речі,
Матусеньки твоїй?»
Душа же немовляти
Була як чистий сніг:
« Мене чекає мати,
Аби я вчасно встиг…
Казав Господь, Галина -
Таке її ім’я,
Ось-ось народить сина,
А син її – то я!
Мене на Землю жити
Господь благословив,
Я маю народитись…
А ти вже там пожив?» -
Так у бійця спитало
Майбутнє немовля
(Воно ще знань не мало:
Що то таке – Земля?)
А той боєць «Галина»
Повторював ім’я …
Та це ж його дружина
Чекала немовля.
Сплили перед очима
Щасливі ті роки:
Як він , ще був хлопчина
Й просив її руки…
Весілля і навчання,
І пристрасті потік…
Він всі її бажання
Виконував , як міг.
Усе було чудово:
Вагітність – добрий знак!
І взяв він з жінки слово,
Що родиться козак!
А потім…Сум в родині..
В країну зло прийшло.
Галини очі сині
Зробилися мов скло.
«Не йди – вона просила –
Бо смерть гуляє там.,
Скількох вже покосила,
Та їй тебе – не дам!»
Та він своїй дружині
Сказав приблизно так:
«Як друзів я покину,
Який же я козак?
Як гляну в очі сину,
Що з’явиться в цей рік?
Скажу, що в злу годину
Я за спідницю втік?»
Поцілував Галину
І рушив на війну…
А потім..постріл в спину..
І запах полину….
Згадав боєць те стрімко
Й до немовля сказав:
«Ти бережи Галинку
Що краща буде з мам.
Пробач мені ,дитино,
Вас з мамою підвів.
Та буду я невпинно
З тобою з перших днів!
Дивитимусь із неба,
Як швидко ти ростеш,
А все що буде треба
В житті ти сам знайдеш.
Обнімемося ж , сину,
Тобі час йти в життя
А я прикрию спину
Тобі із небуття»
На місячній доріжці
Невпинний душ потік:
Одні – до Бога пішки,
Хтось – в протилежний бік.
Народжуються діти,
В воєнний час страшний,
І щоб їх захистити
Хтось винен йти у бій.
Але допоки в серці
В жіночому любов,
Життя не перерветься,
Відроджуючись знов!
